Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/105

— 85 —

Вжахнути разом, різно розігнавши.
О, йди-ж, іди! бо днїє більш та більше!

Ромео.

Ти кажеш, серце, днїє більш та більш?

Нї, меркне більш та більше наше щастє.

Входить мамка.

Мамка.

Мадам!

Джульєта.

Що, мамко?

Мамка.

Пань-матка ваша йдуть до вас в кімнату.

Розвиднїлось; остережітесь; годї. (Виходить).

Джульєта.

Впусти-ж, віконце, день! Лети геть, жизне!

Ромео.

Прощай! Ще поцїлуймось, та й спущу ся.

 (Ромео спускаєть ся.)

Джульєта.

Моя любов, мій пане, мужу, друже,

Що дня і що години сповіщай:
Бо і в одній мінутї много днїв.
О, так лїчивши, я старезна буду,
Закіль іще мого Ромеа вгледжу.

Ромео.

Прощай! Я нагоди не пропущу,

Щоб привітати, серденько, тебе.

Джульєта.

Ти думаєш, ми ще побачимось?

Ромео.

Я не сумнюсь, і смуток наш колись

Обернеть ся в солодке розмовляннє.

Джульєта.

Моя-ж душа недобре щось віщує…

Як ти отсе стоїш так низько долї,