Мій жаль не дав менї дослухать.
Здаєть ся, він казав, що ґраФ Паріс
Готовив ся з Джульєтою вінчатись.
Казав чи нї? Чи се я думав так?
Чи я здурів, щоб чуючи імя Джульєти,
Таке собі помислити про неї?
О, дай менї, дай руку! бо й тебе
Записано в одну зо мною книгу.
Я погребу тебе в величнім гробі.
У гробі? Нї, осьвічений бідахо!
Бо там Джульєта спить: її краса
Із гробу паляц сотворила пишний.
Ляж, смерте, тут: тебе ховає мертвий.
(Кладучи Паріса в каплицї)
Як часто люде перед смертю мають
Якусь веселість! Ті, що коло них
Піклують ся, зовуть се блискавкою
Предсмертною. Чи то-ж подобна річ
Менї се блискавцею назвати?
О ти любов моя, моє подружжє!
Смерть виссала ввесь мід із уст солодких,
Та не змогла краси твоєї взяти.
Не піддалась ти їй. Клейнот уроди
На губоньках твоїх ще червонїє,
І щоки ще цвитуть квітками в тебе,
Ще смерти стяг блїдий стоїть далеко.
Тибальте, ти лежиш скрівавлений?
О, чим би більш твою вволив я волю?
Згубив тебе, вояку молодого,
Згублю я й ворога твого лихого.
Прости менї, мій брате! Ах, Джульєто!
Чого ти ще така чудовно гарна?
Невже-ж бо смерть, страшилище незриме,
Закохана в тобі? Невже ж вона,
Чудовище кістляве, стереже
Тебе у тьмі, щоб тїшитись тобою?
