Чи вмієте ви писане читати?
А тут — гай, гай! на білому та чорне!
Як утнете, то очко в вас моторне.
„Сіньор Мартіно та його жона з дочкою. Ґраф Анзельм з гарними своїми сестрами. Панї вдова Вітрувіо. Сіньор Пляченціо з його любими сестрами. Меркуціо та його брат Валєнтин. Мій дядько Капулєт, його жона та дочка. Моя небога Розаліна. Лівія. Сіньор Валєнціо та його родич Тибальт. Лючіо з любою Гелєною“. Гарне згромадженнє. (Вертає цидулку.) Куди ж се їм прибувати?
Слуга. На гору.
Ромео. Куди?
Слуга. Та на вечерю до нашого дому.
Ромео. До чийого ж се?
Слуга. Та до мого-ж таки пана.
Ромео. От про се-ж то менї й треба було перше спитати.
Слуга. Тепер я вам скажу й без питання. Мій пан — великий багатирь Капулєт, і коли ви не з Монтечиного дому, дак приходьте будьласко вихилити кухлик вина. Зоставайтесь веселі. (Виходить.)
