Цю сторінку схвалено
— 21 —
А в неї ґудзь з яєчко познїхирки,
Страшенний ґудзь, і плакала прегірко.
„Ой!“ — ка покійник мій — „ти ниць упала?
Упадеш горілиць, як помудрієш.
Так, Юлю?” А воно, спинившись: „Так!“
Джульєта.
Впинись і ти, будь ласко, мамко.Мамка.
Я вже мовчу. Люби тебе Господь!Була єси опецочком найкращим,
Якого за життя я згодувала.
Коли до твого ще діжду весїлля,
То вже нїчого більше й не бажаю.
Панї Капулєт.
Весїлля, справдї я про се й хотїлаПоговорить. Скажи менї, Джульєто,
Як почуваєш ся ти до замужжя?
Джульєта.
Про честь таку менї й не снилось.Мамка.
Про честь таку! Будь я тобі не мамка,Сказала-б: виссала ти розум з цицьки.
Панї Капулєт.
Так думай же тепер вже про замужжє.В Веронї в нас поважні дами стали
Молодші за тебе вже матїрями.
Та я сама була, здаєть ся, геть
До лїт твоїх з дитиною уже.
Ну, коротко сказати, ґраф Паріс
Лицяєть ся до тебе на зальоти[1].
Мамка.
От чоловік, сіньоро, дак сказати!Такого в цїлім сьвітї… прямо з воску.
Панї Капулєт.
Нема в Веронї кращого цьвітка.
- ↑ У Шекспірових жерелах про Парісові зальоти говорить ся аж геть пізнїйше.
