Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/43

— 23 —

Панї Капулєт.

Йдемо, йдемо. (Виходить слуга.)

 Тебе жде, Юлю, ґраф.

Мамка.

Шукай же, дївонько, ночей утїшних,

Під пару дням у тих зальотах пишних. (Виходять.)

Сцена четверта.

 

Вулиця.

 

Входять Ромео, Меркуціо, Бенволіо, з пятьма масками, з людьми що несуть смолоскипи, й з иншими.

 

Ромео.

Що-ж? мусимо орацию сказати,

Чи так увійдемо, без оправдання?

Бенволіо.

Орациї тепер уже не в модї;

Не тра й Купіда нам, заслїпленого шарфом,
З татарським луком з крашеної ґонти,
Що дам лякав, мов те ошудало в городї^[1].
Не треба й прольоґа, затвердженого з книги
І за підбріхачем віршованого в сїнцях.
Нехай нас міряють, яким захочуть робом,
Відміряєм танець їм та й підемо.

Ромео.

Ке сьвіточа менї: незгіден я для сього.

В душі у мене тьма, нехай нестиму сьвітло.

Меркуціо.

Ромео, любий наш, ти мусиш танцювати.

Ромео.

Нї, вір менї. У вас обувє танцюристе,

І душі в вас легкі. Моя — мов оловяна,
Гнете мене к землї, насилу ноги носять.

1. Шекспір натякає на несмачні прольоґи, виголошувані в тодїшнїх театрах актором перебраним за Купідона. Зрештою в його жерелї в тім місцї також богато говорить ся про Купідона, хоча, розумієть ся, в иньшім звязку.