Цю сторінку схвалено
— 23 —
Панї Капулєт.
Йдемо, йдемо. (Виходить слуга.) Тебе жде, Юлю, ґраф.
Мамка.
Шукай же, дївонько, ночей утїшних,Під пару дням у тих зальотах пишних. (Виходять.)
Сцена четверта.
Вулиця.
Входять Ромео, Меркуціо, Бенволіо, з пятьма масками, з людьми що несуть смолоскипи, й з иншими.
Ромео.
Що-ж? мусимо орацию сказати,Чи так увійдемо, без оправдання?
Бенволіо.
Орациї тепер уже не в модї;Не тра й Купіда нам, заслїпленого шарфом,
З татарським луком з крашеної ґонти,
Що дам лякав, мов те ошудало в городї[1].
Не треба й прольоґа, затвердженого з книги
І за підбріхачем віршованого в сїнцях.
Нехай нас міряють, яким захочуть робом,
Відміряєм танець їм та й підемо.
Ромео.
Ке сьвіточа менї: незгіден я для сього.В душі у мене тьма, нехай нестиму сьвітло.
Меркуціо.
Ромео, любий наш, ти мусиш танцювати.Ромео.
Нї, вір менї. У вас обувє танцюристе,І душі в вас легкі. Моя — мов оловяна,
Гнете мене к землї, насилу ноги носять.
- ↑ Шекспір натякає на несмачні прольоґи, виголошувані в тодїшнїх театрах актором перебраним за Купідона. Зрештою в його жерелї в тім місцї також богато говорить ся про Купідона, хоча, розумієть ся, в иньшім звязку.
