Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/76

— 56 —

Ромео. Кланяйсь од мене панночцї. (Виходить.)

Мамка. Еге-ж, тисячу раз. — Петре!

Петро. Га?

Мамка. Попереду, та не швидко!

(Виходять.)

Сцена пята.

 

Капулєтів сад.

 

Входить Джульєта.

 

Джульєта.

Послала мамку я ще о девятій;

Казала: вернеть ся за півгодини.
Ще може й не знайшла його. Та нї…
О, та вона кульгава. Посланцї
Любови — думки, що у десять раз
Скоріш летять, нїж соняшне проміннє,
Що гонить мрак з туманного узгірря.
Тим голуби швидкі везуть любов:
В Купіда те-ж буйного вітру крила.
Тепер підбилось сонечко найвище
В дневному ходї, а від девяти
То до дванайцяти аж три годинї:
Вона-ж і досї не вертаєть ся.
Коли-б вона гарячу мала кров
Любови, о, булаб швидка, як мячик!
Метнула-б я її одним слівцем
До милого, а він назад до мене.
Старі, що мертві вже: важкі, тверді,
Непорушні й блїді, мов олово.

(Входить мамка з Петром.)

О Боже! йде вже! О медова мамко!

Кажи, знайшла?… Скажи слузї геть звідсї.

Мамка.

Петро, стань за дверима.