Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/77

— 57 —

Джульєта.

Чого-ж похнюпилась, чого сумна?

Хоч і сумне, ти весело розказуй.
Коли-ж веселе, то не псуй менї
Похнюпившись солодкої музики.

Мамка.

Се я втомилась. Ой, дай віддихнути!

О кісточки! то-ж вибігались ви!

Джульєта.

Я-б кости оддала тобі свої,

Аби ти новину свою сказала.
Ну, говори-ж, будьласко, добра мамко!

Мамка.

O Jesu! що за поспіх! Та чекайте-ж!

Ви бачите, не одведу я духу.

Джульєта.

Не одведеш і духу, а на те

Є й дух, щоб лепетать: не одведу!
У тебе довша вимівка, нїж вість,
Що вимовляєш ся менї сказати.
Кажи-ж у-раз, чи добра, чи лиха?
Хоч добра, хоч лиха, я мушу знати.

Мамка. Ге, вибрали ви по простацьки. Не вмієте вибрати мужа. Ромео — от тобі невидальце! Хоч у ньому лице краще нїж у кого иншого, та нога лучча від усїх. Що й до руки, що й до стану й до тїла, хоч про се нїчого сказати, нїхто з ним не зрівняєть ся. Не кажу, щоб він був цьвіт учтивости, тільки за нього ручаюсь, що він тихий, як ягнятко. — Іди своєю дорогою, дївко; шануй Бога! — А що? чи в нас обідали сьогоднї?

Джульєта.

Нї, нї. Та се й попереду я знала.

Що про вінчаннє каже? от про що!