Ромео.
Ти щось таке казала про Джульєту?
Що з нею? Чи вона мене не має
За дикого розбійника, що я отсе
Первоцьвіт щастя нашого заплямив
Трохи не власною її-ж крівцею?
І де вона? і як вона? і що
Говорить потайна моя супруга
Про нашу потайну любов нещасну?
Мамка.
О, нї! вона нїчого не говорить,
А тільки плаче, плаче; а там знов
На ліжко падає; а там встає
Та зве Тибальта та Ромеа — кличе,
А там упаде знов…
Ромео.
Мов се імя
Із смертоносної гармати стрелить
І вбє її, так як рука проклята
Убила її родича. Скажи,
Мій отче, о, скажи, в якій поганій
Частинї сеї анатомії
Імя те криєть ся? Скажи менї,
Щоб я розруйнував його жилище!
(Виймає свого меча.)
О. Лаврентій.
Впини свою одчаянную руку!
Чи ти людина? образ твій говорить,
Що ти не звірь. Жіночі в тебе сльози,
А фурія без розуму звіряча.
О неподобна женщино в мужському
Подобії! о злоподібний їй
Звірюко! ти мене дивуєш вельми.
Кляну ся нашим орденом сьвятим,
Я думав більше мужества в тобі.
Та-ж ти Тибальта вбив? то і себе
