Ця сторінка вичитана
пыскувати та горлувати! — „А се що за панъ такій великій обо̂бравъ ся намъ зъ во̂дкись?“ кричить Федо̂ръ Чобанюкъ. „Мы єго прийшли привитати яко ґречного, та на честь запросити, а во̂нъ намъ науку давати, якъ дѣтямъ якимъ! — сякій во̂нъ такій! Мы обо̂йдемо-сь и безъ єго чести! Що ми за дѣло таке! що у жандаряхъ бувъ? — Я видѣвъ и жандарѣвъ! овва!“
— „Овва!“ повторивъ Гарасимъ Величко и собѣ; „вы кажете, а въ него може нема и ґрейцаря при души, та тому соромить ся зъ нами и до корчмы по̂йти, бо тутъ выпало бы и єму честь покласти, а нема во̂дки. То̂лько мабуть и маєтку у нёго, що на нѣмъ, та то̂лько и щастя, що отецъ єму лишивъ хатку и городець, а то бы бувъ ще и сѣвъ громадѣ тягаромъ на плечи!“
— „Овва!“ обо̂звавъ ся и собѣ Гриць Соминъ, „я якъ служивъ давно у во̂йску, та такихъ паничико̂въ много видѣвъ; купивъ собѣ десь у жида пару циновыхъ медалико̂въ, та теперь ними хвалить ся та дудурить ся, гейбы якій кро̂ль! Будемо видѣти, доки лишь того паньства стане, чи на довго; кобы лишь нашь Мортко здоровъ та єго у свои руки до̂ставъ!“