пивъ! мовить Тымко Крукъ, господарь сердитый и во̂дважный.
— „Герсти? чому не пивъ? — Вы слухаєте одного дурня, одного смаркача, що оно каже, абы не пити? — Оно, нѣвроки, зовсѣмъ таки дурне та божево̂льне, що оно такъ каже; оно хоче собѣ на пана стати; ну ну, най єму; а вы таки будете господарями, якъ и були.“
— А якъ бы, Гершку, и насъ разъ закортѣло панами бути, що бы съ того було? во̂дозвавъ ся Федо̂ръ Антонякъ, оденъ зъ найбѣднѣйшихъ господарѣвъ.
Господи! якъ не осердить ся нашь Гершко! та якъ не трѣсне ярмурковь до помосту, ажь лопнуло!… „Ты паномъ бути? ты? пянюга? що и сорочки доброи на плечахъ не маєшь? — ай-вай-міръ ґішайнъ! — герсти, Сури? — чуєте, пане во̂йте, що оно єму дурне рохкає? — а шварциюръ на того мишіґене смаркача, що оно вамъ таки̂ дурницѣ у голову набило! — а шварцъ-хулемъ! — рушь собѣ съ корчмы, дурню, бо тобѣ заразъ голову розвалю!“
— Абы-сте свѣдоми̂ люде, каже Федо̂ръ, — що се послѣдній разъ моя нога у корчмѣ була! Теперь я ажь знаю, що Василь правду говорить! Бувай здорова, корчмо, та хоть у землю западай ся!