мы, якъ я вже казавъ, жарту не знаємо, бо мы на жартъ на сёму свѣтѣ не жиємо. Уважайте! уважайте! и ще разъ кажу: уважайте!“
На сѣ гро̂мки̂ слова зажурили ся нови̂ фармазоны, и не одному закрутили ся слёзы въ очахъ. Але той у бѣло̂й одежи и промовивъ до нихъ милымъ, благимъ голосомъ: „Не журѣть ся, фармазоны; наши̂ права здають ся зъ разу лишь таки̂ тяжки̂, а во̂дтакъ, найдалѣ за мѣсяць, таки̂ вамъ легки̂ та мили̂ здавати ся будуть, що ажь радо̂стно у вашо̂й души вамъ буде. А щобы вамъ Господь Богъ допомо̂гъ, поцѣлуйте єго святый хрестъ яко знакъ спасенія, и сю желѣзну руку, яко знакъ желѣзнои, твердои волѣ. Лишь волю желѣзну а добру мати и съ путя доброго збити ся не давати, то Господь Богъ Исусъ Христосъ вамъ допоможе! — Приступѣть, фармазоны!“
Усѣ приступили, поцѣлували хрестъ и руку, а той чорный каже: „За сѣмь лѣтъ, сѣмь мѣсяцѣвъ и сѣмь недѣль насъ тутъ другій разъ уздрите, съ карою або зъ нагородою, якъ хто собѣ заслужить. А на той цѣлый часъ кладемо вамъ за фармазонску старшину: першого Василя Нестерюка, другого Ивана Правдарюка, а третёго Дмитра