Цю сторінку схвалено
та лаяня чимало, бо усѣ жѣнки трийцятёхъ фармазоно̂въ мусѣли мастити та мыти та бѣлити, що ажь курило ся, а ихъ господарѣ припрятували по коморахъ та шопахъ, чистили по стайняхъ та задво̂ряхъ, а мѣтлы та вѣники мали ся въ роботѣ, що ажъ упрѣвали замѣтаючи та хаючи по всѣхъ усюдахъ, а то такъ, що и мышино̂й дѣрцѣ не пропекло ся. Докотри̂ жѣнки, котри̂ розумни̂ були, то и слухали своихъ господарѣвъ, якъ законъ божій велить, але котри̂ дурни̂ та божево̂льни̂ були, нужь лаяти ся та сварити ся съ чоловѣками, а нарештѣ и плакати та голосити. Але бо фармазоны не дарма желѣзну руку цѣлували; що сказали разъ, то такъ и мусѣло бути. Они чули во̂дъ своєи старшины, що сей свѣтъ а людскій вѣкъ нѣ на жартъ анѣ на фрашки даный є чоловѣкови во̂дъ Бога, то такъ они и справували ся, а за три дни выглядали ихъ домо̂вства и цѣле ихъ обо̂йстє що и до закуточка чисте та харне, якъ у яко̂й церквѣ, а у кождо̂й хатѣ було якъ у красно̂мъ вѣночку, що ажь образы святи̂ на стѣнѣ усмѣхали ся и мило поглядали на усю челядь въ хатѣ, бо кожде, чи мале чи велике, було у чистыхъ сорочкахъ, и одѣжь на нихъ чиста, хочь неразъ полатана и стара, бо такъ кождый господарь приказавъ и такъ мусѣло бути. — „То не соромъ,“
