Ця сторінка вичитана
Во̂йтъ выйшовъ на дво̂ръ, а той панъ, що на брычцѣ, пытає:
— „Де тутъ во̂йтъ мешкає?“
— Я є во̂йтъ; що панови комісареви треба?
— „Писарь де?“
— У канцеляріи.
— „Ходѣть, покажѣть намъ! а заразъ цѣлу громаду скликати, абы якъ найборше зо̂йшла ся до канцеляріѣ съ податковыми книжками!“
Во̂йтъ лишь побѣлѣвъ якъ стѣна, але що було робити? мусѣвъ розказу комісарского слухати. По̂шли усѣ до канцеляріѣ, а громада тымъ часомъ сходила ся. У канцеляріи бавивъ и комісарь довгій часъ; то закликавъ сего або того господаря до себе у середину и пересмотрювавъ єго книжку, то выпытувавъ де-що у присяжныхъ и тягнувъ изъ нихъ протоколы, а нарештѣ выйшовъ до громады тай каже:
„Громадо! на вашо̂мъ начальнику и вашо̂мъ писари находить ся велике ошуканьство. За тото-жь, и доки выйде бо̂льша комісія, бере ся ихъ обохъ по̂дъ арештъ у мѣсто, а вы тымъ часомъ маєте слухати пана присяжного Ивана Правдарюка яко вашого начальника. А вы зновь, Иване Правдарюку, маєте громаду провадити честно и законно, якъ цѣсарске и краєве право велить, а до помочи дає ся вамъ