собѣ лишь подумає, що черезъ одно жидо̂вске болото, одну жидо̂вску паскуду, и жѣнка єго у поневѣркахъ, и дѣти єго и голи̂ и голодни̂ и неодѣти̂ и неогрѣти̂, и хата и поле не єго, бо за довги у жидо̂вскихъ уже зубахъ? О, покайте ся, люде, покайте ся! опамятайте ся! ще доки часъ, бо потому вже запо̂зно буде! Коли за себе самыхъ не дбаєте, то змилуйте ся хоть надъ дѣтьми вашими невинными, бо може завтра доведе ся имъ зъ жебрачими торбами чужи̂ псы дражнити, може завтра будуть имъ чужи̂ псы но̂жки объѣдати, — и чи-жь нѣ? — Жидъ, що забере усе за довги та за горѣвку, не буде милувати ся надъ сиротами вашими бѣдными, але въ зимѣ, въ найлютѣйшо̂мъ морозѣ не дасть имъ навѣть и приступити до своєи хаты, абы зморожени̂ ручки загрѣти. А жидъ самъ буде за вашу кровь, за ваши̂ грошѣ, у пышныхъ дворахъ та покояхъ мешкати, та вами, голыми и голодными рабами, послуговати ся, го̂рше якъ ти̂ чорты грѣшниками у пеклѣ!…“
Оттакъ панъ-отецъ духовный промовляли, и не одному слезы якъ горохъ по лици покотили ся. А якъ выйшла громада на дво̂ръ и стали до розказу, то Иванъ Правдарюкъ такъ до нихъ промовивъ:
— „Панове громада! Прийшло письмо во̂дъ уряду, абы школы конечно запровадити, хоть най що