Ця сторінка вичитана
тамъ буде. До во̂йта прийшло запытанє, чи маємо уже громадскій шпихлѣръ, и що мы думаємо робити, абы касу позычкову у насъ эапровадити. — Якъ же кажете, громадо?“
— А намъ же школы на що? закричало ко̂лька голосо̂въ; — обходили ся до теперь безъ школы, то можемо и дальше.
— „Они насъ не пытають, чи намъ єи треба чи не треба, а кажуть, абы була, бо дадуть намъ екзекуцію!“ каже Правдарюкъ.
— Тожь добре, каже Семко Маланюкъ, найбо̂льшій пянюга у селѣ, — школа якъ школа; але на що-жь ще шпихлѣра?
— „А не дай Боже голоду, то хто тебе съ цѣлымъ домомъ годувати буде? — може Мортко Більбахъ або Мошко Гулисъ?“ запытавъ Правдарюкъ.
— Ба най они блохи годують, не мене! ажь закричавъ Маланюкъ; — се вже правда, що шпихлѣръ бы здавъ ся, бо за голодъ нѣхто не може ручити; а позычкова каса ще борше бы здала ся, бо жиды зачали вже собѣ таки̂ процента правити, якъ сама истовина. Та вже таки и не хочуть давати бо̂льше; а тутъ податки идуть, а тутъ не одно. — Василь Несторюкъ читавъ намъ оногди и про шпихлѣры и про скрынки позычкови̂, и то все мудро та розумно,