перь маю за що собѣ поля купити, хату нову покласти и загосподарити ся якъ треба.“
— „Якій отець розумный та розважный бувъ, такій и сынъ вдавъ ся,“ каже Правдарюкъ; — „хата твоя, сынку, и городъ у добро̂мъ пошано̂вку: мы тамъ поклали одного бѣдного але ретельного чоловѣка, абы и въ хатѣ сидѣвъ и городъ обходивъ. Коли скажешь, то во̂нъ и сёгодня выпровадить ся съ хаты и тобѣ усе передасть.“
„Грѣхъ бы менѣ було, єго съ хаты выганяти, коли во̂нъ єи чотырнайцять лѣтъ менѣ дозиравъ,“ каже Василь. „Я однако маю собѣ нову хату класти, а доки що до чого, то мешкати 'мемо разомъ; тамъ однако двѣ хатѣ черезъ хоромы (сѣни).“
— „А не знаєшь Анно,“ каже Складанъ до жѣнки, „чи Запоточный у обохъ Василевыхъ хатахъ сидить, чи лишь у одно̂й?“
— „Лишь у одно̂й, татку,“ обо̂звала ся донька єго Катерина, а тутъ такъ и почервонѣла якъ тая калина!… „у то̂й на лѣво; я тамъ бѣгала оногди, мамѣ треба було…“
— „Та чого такъ соромишь ся?“ каже Анна, „таже се Василь, що тебе маленькою бувало на рукахъ носить, та тобѣ бувало по книжкахъ образки показує? Хиба ты забула, якъ єму разъ каламарь