Ця сторінка вичитана
розсыпала по папери, та за тото во̂дъ мене паруно̂въ набрала ся? А вѣдь що не забула?“
— „Та бо вы, мамо, все…“ каже Катря, ховаючи-сь по за Анну, а тутъ ще дужше почервонѣла, якъ була.
„За ти̂ збытки,“ каже Василь жартуючи, „тай за те, що я єѣ то̂лько на рукахъ наносивъ ся, мусить менѣ Катря теперь господынею бути. Ого, и втекла, якъ та пташка дика! але я завтра перепрошу.“
— „Не гнѣвай ся, Василю“ каже Складаниха, „а то така несмѣлива та соромлива вдала ся, що годѣ сказати. Та треба менѣ ити вечеряти лагодити; прийди и ты Василю, та будешь у мене за гостя!“
„Прийду, панѣ матко,“ каже Василь поклонивши-сь, „але ажь погодѣ, бо мене кортить ще съ честными господарями побалакати.“
Анна по̂йшла, а Василь собѣ сѣвъ тай каже:
„О (каже), я нашого села и не по̂знавъ уже за сихъ чотырнайцять роко̂въ, во̂дъ-коли дома не бувъ! Що тутъ таке и стало ся, паны вы мои, господарѣ честни̂? — Таже страшнѣйшого та поганѣйшого села не довело ся менѣ видѣти на свѣтѣ, а я єго не трохи попомѣрявъ. А правда, що школы ще и теперь нема у селѣ?“