Ця сторінка вичитана
во̂тця собѣ у свѣтлици, та якъ станутъ читати, то ажь годѣ наслухати ся, таки̂ то божи̂ слова красни̂ вычитують, та усѣляки̂ мудри̂ рѣчи. Думавъ бы-сь, що то ангелы обсѣли во̂тця небесного, та єму приглаголюють та припѣвають.
Оттакъ то жили ти̂ Срѣбнаро̂вски̂ фармазоны. Алежь бо и завзяти̂ були то люде за себе! Своихъ десять заповѣдей такъ бувало хоронять, якъ ока въ головѣ, а працюють бувало, працюють, що ажь десятый по̂тъ зъ нихъ льєть ся. За тото зновь у недѣлѣ якъ повбирають ся, и сами̂ и ихъ челядь и дѣти и усѣ що були въ домѣ, та по̂дуть до церкви, то що той макъ у городѣ!… таке тото гарне та пышне! Бувало подорожни̂ люде ажь стають та дивлять ся, та и сами̂ не имутъ вѣры, чи се руске яке село, чи се зъ неба на землю впало. Не то ще, але и съ сусѣдныхъ сѣлъ та зъ мѣста приходять люде дивити ся, якъ на чудо яке. Та и було на що дивити ся! — бо у Срѣбнаровѣ вже и церковь нова, якъ манастырь якій, зъ позолочеными хрестами та зъ новыми великими дзвонами, то якъ бувало гукнуть, то ажь на третє село чути, — и школа нова, гарна, а шпихлѣръ якъ якій цѣсарскій маґазинъ, и громадска канцелярія, а то все таке нове та красне,