и царство небесне. Лишь два села, що були близько Срѣбнарова, по̂шли за добрымъ прикдадомъ ще таки заразъ зъ разу, отже зо̂славъ и имъ татко небесный свою благодать, и стали розживати-сь и богатѣти однако якъ Срѣбнаро̂вцѣ, чи якъ то ихъ тамъ жартомъ звали — Срѣблоробцѣ. А Срѣблоробцѣ не попускали ся и на волосъ своєи установы, а то такъ, що ту стару Копытникову Марцю, котру на єи нещастє присилувано разъ на празнику у поблизько̂мъ селѣ выпити порцію араку чи тамъ вишнику, туй-туй що съ села и зъ громады не выгнали. И то бы були таки выгнали, та ажь панъ-отець мусѣли за ню просити, а хоть и впросили, то однако не було вже ѣй просвѣтлои годины у селѣ, бо хто єѣ лишь уздрѣвъ, такъ заразъ и гойкавъ на бабу, якъ на якого вовка, та жидо̂вскою шапкою прозывавъ. А до того села, де єѣ присилували, нѣхто бы бувало на празникъ бувъ не по̂шовъ, хоть бы єго рубавъ бувъ!
Оттаки̂ то люде божи̂ та завзяти̂ зробили ся ти̂ Срѣблоробцѣ! справедливи̂, истинни̂, Руснны! — А Василь Нестерюкъ каже однои недѣлѣ до тыхъ першихъ трийцятёхъ фармазоно̂въ, котрыхъ для ро̂жницѣ во̂дъ новако̂въ та отцями призвали:
— „А знаєте вы, братя, що во̂дъ нынѣ за