Цю сторінку схвалено
во̂зъ новый, кованый; мы се усе знаємо. Отожь тво̂й маєтокъ, що ты найбѣднѣйшій бувъ у селѣ; а други̂ фармазоны мають и у двоє и троє и у четверо бо̂льше. — Теперь мы васъ усѣхъ пытаємо, и то на ваше сумлѣнє: дотримали мы вамъ нашого слова? є вы щасливи̂? не маєте вы бо̂льше грошей, якъ у отсѣмъ мѣшку на столѣ? На сумлѣнє кажѣть!“
— „У двоє бо̂льше,“ во̂дповѣли усѣ.
— „А теперь вы бы ради̂ знати, хто мы?“ — запытавъ той у чорно̂мъ. — „Отъ хто мы!“ — На се скинули оба фармазонски̂ старши̂ свои наличманы и довги̂ плащѣ, а фармазоны по̂знали теперь — ану угадайте, кого? — свого сѣльского священика и одного цѣсарского урядника зъ мѣста, родомъ Русина. Боже, що засоромили ся тогди фармазоны!… А панъ-отець кажуть до нихъ:
— „Видите вы, люде добри̂, яки̂ вы невѣрни̂? Упередъ нѣмъ вы у фармазоны вписали ся, ко̂лько я вамъ наказавъ ся, та наговоривъ ся, та напросивъ ся: покиньте и покиньте разъ ти̂ корчмы и ту горѣвку, а будете щасливи̂ и богати̂ и здорови̂ и черстви̂ и славни̂! — Хиба-жь вы мене послухали? пили и пили и пропивали ся, ажь доки до того краю не пропили ся, що не дбали въ рештѣ и душу свою чортови записати, абы лишь було за що