Ми принесли срібла, злота,
ми принесли меду много,
Будем їсти, будем пити,
отвори нам лиш небого“.
„Ци то ви там, славний Добуш?
(Ти ся хочеш напивати!
Я ти пива наварила,
буде світ ся дивувати)
Ей даруйте, любку любий,
що не можу вас пустити,
Стефана ся от надію,
як узнав би, міг би бити“.
„Шо ти з своїм чоловіком! —
Стефанови я не ражу
Тебе й пальцем докинути.
Отвори ми, я ти кажу“. —
„Я бо кажу, славний Добуш,
що сегодне не отворю“.
„А я піду на підсінє,
тай з дверми ся сам поборю.
„В мене двері тисовії,
не злюдіям до розлому!“
„Що ти кажеш, гей гадюко?!“
гукнув Добуш гірше грому,
