|
“Аби-сь дав ми тілько злота,
шо наповню сю долину,
Аби-сь дав ми в двоє більше,
то я Дзвінку не покину.
А не хочеш ти зо мною
йти до Дзвінки, — в твоїй воли;
Заверни ся з леґінями,
але Добуш — нї, нїколи!”
“Я тебе бих мав лишити?
Я, твій брат, тебе самого?
Того люде не діждали,
тай не діждуть люде того. —
Гай, на перед, гайдамахи!
Де капітан, там і люде.
Дай ми руку, пане брате,
чей гнїву вже в нас не буде”.
* * *
“Добрий вечер, красна Дзвінко,
отвори, пусти до хати!
Сїмсот хлопцїв є зо мною,
а вже час би вечеряти.
Ми принесли срібла, злота,
ми принесли меду много,
Будем їсти, будем пити,
отвори нам лиш небого”.
“Ци то ви там, славний Добуш?
(Ти ся хочеш напивати!
Я ти пива наварила,
буде світ ся дивувати) —
|
