Се було вже давно рішене: „кинути усе в канал і ділу кінець”. Так порішив він ще в ночи, коли маячив, в ті хвилі, коли, він памятав се, кілька разів зривався вставати і йти: „скорійш, скорійш і усе викинути”. Але викинути показалось дуже трудно.
Він вештався по набережній Катеринського каналу вже з пів години, а може і більше, і кілька разів споглядав на сходи, ведучі у воду, де їх лиш стрічав. Але і подумати годі було виконати замір; або сплави стояли біля самих сходів і на них прачки прали хусти, або човна були при березі, і всюди людьми так і кишить, та і зо всіх боків, з набережних, можна бачити, завважати: річ підозріла, що чоловік нароком зійшов, станув і щось там в воду кидає. Ану, як футерали не утонуть, а попливуть? Тай очевидно так буде. Кождий побачить. І без того вже всі так і дивляться стрічаючись, приглядаються, мов би їм і діло лиш до него одного.
— Чому се так, чи може мені лиш так здається? — думав він.
Наконець прийшло йому в голову, чи не лучше таки буде пійти куди-небудь на Неву? Там і людей менше і не так на очах, і на всякий випадок наручнійше, а головне те, що від отсих місць подальше. І зачудувався він нараз: як се він цілої пів години тягається заклопотаний, в трівозі і по небезпечних місцях, а сего не міг ранше видумати! І через те тілько цілої пів години на нерозумне діло стратив, що так вже раз у сні, в горячці рішено було! Він ставав незвичайно розсіяний і забудьчивий, і чув се. Дійсно треба було спішити!
Він пішов до Неви по В…м проспекті; але дорогою йому прийшли нараз инші думки:
— Чого на Неву? чого в воду? Чи не ліпше кудинебудь дуже далеко, хоч би знов на острови і там денебудь на самітнім місци, в лісі, під кущом, — зарити все те і дерево запамятати?
І хоч він чув, що не в силі всего ясно і здорово розсудити в ту мінуту, все-ж таки думка показалась йому гарною.
Однакож і на острови йому не суджено було зайти і склалося инакше: виходячи з В…го проспекту на площу, він нараз побачив на ліво вхід на подвіря, обведене із всіх боків глухими стінами. Направо, таки зараз по вході в ворота, далеко в подвірє тягнулась глуха, небілена стіна су-
