що більш всего може гнівати? Так не те, що вони брешуть; брехні завсігди простити можна; брехня річ пожиточна, тому, що до правди веде. Ні, лиш се досадно, що брешуть, та ще й власній брехні поклоняються. Я Порфіра поважаю, однакож… знаєш, прикладом, що їх насамперед з толку збило? Двері були зачинені, а як прийшли з двірником — отворені: ну, значить, Кох з Пестряковом і убили! Ось тобі їх льоґіка.
— Та не горячись; їх попросту задержали; годі-ж… Але, але: та-ж я сего Коха знав; він, бач, показалось, у старухи невикуплені річи скуповував, правда чи ні?
— Правда, він шельма! Він і векслі скуповує. Промишленник. Та чорт з ним! Але на що я злюся, чи ти знаєш? На рутину їх дряхлу, підлу, непорадну злюся… А тут в одній отсій справі, цілу нову дорогу відкрити можна. Після одних психольоґічних лиш даних мож показати, як на справдішний слід попадати треба. „У нас є, мовляв, факти!” Однакож факти не все; по крайній мірі половина діла в тім, як з фактами обходитись умієш!
— А ти з фактами обходитись умієш?
— Та, бач, годі-ж мовчати, коли чуєш, душею чуєш, що ось міг би ділу помочи, колиб… Ех! Чи ти отсю справу подрібно знаєш?
— Та ось про маляра жду.
— Та правда! Ну, слухай історію: рівно на третий день після вбивства, ранком, коли вони там возились ще з Кохом та Пестряковом, — хоч отсі кождий свій крок доказали і очевидність аж кричала! — викривається нараз найбільш несподіваний факт. Якийсь мужик, Душкін, властитель шинку напроти того самого дому, являється в конторі і приносить ювилєрський футерал з золотими сережками, і розповідає цілу новість: „Прибіг, каже, до мене вечером позавчора, десь так по восьмій годині”, — день і година! міркуєш? — „робітник-маляр, котрий і перед тим до мене днями забігав, Микола, і приніс мені отсю коробку з золотими сережками і з камінцями, і просив за них під застав два рублі, а на моє запитання: де взяв? — обявив, що на панелі[1] найшов. Більше я його про те не розпитував”, — се Душкін бач говорить, „і виніс йому папірок” — рубель значить, — „бо ось думав, що не в мене, так у другого заставить, все одно — пропє, та
- ↑ Панель називається дерево, котрим викладають з долу стіни.
