нехай ліпше у мене річ лежить: дальше, мовляв, положиш, близше візьмеш, а викриється що, або розійдеться чутка, то я зараз і занесу на поліцію”. Ну, очевидно, бабуні сон розповідає, бреше як собака, бо я отсего Душкіна знаю, сам він лихвар і крадене скриває, і трийцять рублеву річ не на те, щоб „занести на поліцію” у Миколи вимантив. Попросту налякався.
— Ну ось слухай, говорить дальше Душкін: „А крестянина онтого, Миколу Дементієва знаю я змалечку, з нашої ґубернії і уїзда Зарайського, бо ми, бач, самі Рязаньскі. А Микола хоч не пяниця, а напиває, і відомо нам було, що він в отсім самім домі роботу має, малює разом з Митреєм, а з Митреєм вони з одних місць. І діставши папірок, він його зараз розміняв, випив нараз дві чарки, здаток взяв і пішов, а Митрея я з ним в тій порі не бачив. А на другий день зачули ми, що Олену Іванівну і сестрицю їх Лизавету Іванівну топором убили, а ми з ними, бач, знались, і зараз мені стали підозрілі сережки, бо було нам відомо, що покійниця на річи гроші давала. Пішов я отже до них, до хати, і став осторожно про себе вивідуватись здалека і мов би ось так собі нічого, і насамперед запитав: чи дома Микола? І відповів Митрей, що Микола підгуляв, прийшов домів над зорею, пяний, дома побув ось так з десять мінут і знову забрався, а Митрей вже його потім не бачив і роботу сам кінчить. А робота у них при тих самих сходах, де і убиті, на другім поверсі. Почувши все те, ми тоді нікому нічого не сказали”, — се Душкін говорить, — „а про вбивство усе, що могли, розвідали і вернулися домів з тим самим нашим підозрінням. А сьогодня рано, в осьмій годині”, — то є на третий день, розумієш? — „бачу, входить до мене Микола, не тверезий, та і не те, щоб надто пяний, а розуміти бесіду може. Сів на лавку, мовчить. А кромі него в шинку під ту пору був всего оден лиш чужий чоловік, та ще спав на лавці другий знакомий, і двоє наших дітваків. — Чи бачив, питаю, Митрея? — Ні, говорить, не бачив. — І осьде не був? — Не був, говорить, від позавчора. — А сьогодня де ночував? — А на Пісках, говорить, у Коломнянських. — А звідки говорю, тоді сережки взяв? — А на панели найшов, — і говорить він се так, мов би неправду, і не дивлячись. — А чув ти, говорю, що ось те і те, в той самий вечер і в тій годині, при онтих сходах, сталося? — Ні, говорить, не чув,
