— а сам слухає вибалучивши очі, і побілів він нараз мов крейда. Я ось так йому розповідаю, дивлюся, а він за шапку тай почав вставати. Тут і захотів я його затримати: — Пожди Миколо, говорю, або-ж не випєш? а сам моргнув на мальця, щоб двері придержав, та із-за стола виходжу: а він ось від мене як скочить, та на вулицю, та бігцем, та в проулок, — тілько я і бачив його. Тут я вже і переконався, що підозріння моє оправдане, що гріх не чий а таки його…”
— Ну вже-ж… — промовив Зосимов.
— Погоди, кінця слухай! Пустились із всіх ніг Миколу шукати: Душкіна задержали і перетрясли, Митрея також; порушали і Коломняньских, — аж ось нараз позавчора і приводять самого Миколу: схопили його коло …ської застави, в заїздній господі. Прийшов від туди, зняв з себе хрестик, срібний і попросив за него горівки. Дали. Кілька мінут опісля баба в коровник пішла і бачить крізь щелину: він збоку, в сараю, до балька очкур привязав і хоче вішатись; баба кричить на усе горло, збіглись: — Так ось ти який! — „А ведіть мене, говорить, на поліцію, там а там, до всього признаюсь”.
— Ну, його з приналежною почестю завели в поліцію отсеї части міста. Ну, тут: „хто, як, кілько літ?” — „Двайцять два” — і так дальше. Питають: — „Як робили з Митреєм, чи не бачили кого на сходах, в такій а такій годині?” Відповідає: — „Ну вже-ж, переходили мабуть якісь люде, та ми не дивились.” — „А чи не чули чого, шуму якого і чого иншого?” — „Нічого не чули такого особлившого”. — „А чи було відомо тобі, Миколо, в той самий день, що таку-то вдову того самого дня і в такій ось годині, з сестрою її убили і ограбили?” — „Знати не знаю, відати не відаю. У перший раз від Танаса Павлича на третий день в шинку почув”. — „А де-ж сережки взяв?” — „На панели найшов”. — „Чому-ж на другий день не явився з Митреєм на роботу?” — „Тому, що трохи собі погуляв.” — „А де гуляв?” — „А там, бачите, і там ось.” — „Чого-ж втік від Душкіна?” — „Тому, що налякались ми тоді ганебсько.” — „Чого-ж налякався?” — „А що засудять.” — „Як же ти міг налякатись того, коли ти чуєш себе в нічім неповинним?”… Ну, віриш або не віриш, Зосимов, се питання було поставлене і буквально в таких виразах, я напевне знаю, мені вірно передали! Що-ж ти? Що-ж ти?
