вич, вже стоячи з капелюхом в руці і рукавичками, та перед виходом захотівши кинути ще кілька розумних слів.
Він очевидячки старався про добре вражіння і пустота перемогла розсудок.
— Так. Ви чули?
— Як же би ні, в сусідстві…
— Знаєте все докладно?
— Не можу сказати; однак мене інтересує при отсім друга обставина, щоб так сказати — ціле питання. Не говорю вже про те, що проступки в низшій верстві за послідних пять літ помножилися; не говорю про загальні безнастанні грабіжі і пожежі; дивнійше всего те для мене, що проступки і в висших верствах так само множаться, майже рівнобіжно. Там, чую, колишній студент на битій дорозі почту ограбив; там передові, після товариського свого становища, люде — фальшиві банкноти підробляють; там в Москві, переловлюють цілу шайку фальшівників паперів послідної позички, — і між головними учасниками оден доцент всесвітної історії; там убивають нашого секретаря за границею, по причині грошевій і загадочній… І коли тепер отся старуха-лихварка убита кимсь з висших станів, бо мужики не заставляють золотих річей, то чим же обяснити отсю розпусту одної части нашої суспільности?
— Перемін економічних богато… — відізвався Зосимов.
— Чим обяснити? — перебив Разумихін. — А ось іменно закоренілою надто непорадністю, неспосібністю до праці, нездарністю можна би обяснити.
— Та як же се?
— А що відповів в Москві ось лєктор сей ваш, на питання, чого він підроблював гроші: „Усі богатіють всякими способами, так і мені чим скорше захотілось розбогатіти”. Слів докладно не памятаю, але змисл той, щоби даром, чим скорше, без труду. На всім готовім привикли жити, при чужій помочі ходити, жване їсти. Ну, а коли вдарить велика година, тоді кождий і покаже, чим дише.
— Та де-ж моральність? І, так сказати, засади…
— Та чого-ж ви спорікаєте? — несподівано вмішався Раскольніков. — Адже-ж по вашій вийшло теорії!
— Як-то по моїй теорії?
— А доведіть до послідних консеквенцій те, що ви пе-
