ти, як стали душитись зі сміху оба хлопці за заставою і усміхнувся сам господар. — Нічого, панове! Сим хитанням голов мене не прибєте, бо вже всім усе відоме, і усе тайне стає явним; і не з погордою, а з покорою до сего відношуся. Нехай буде! нехай і так! „Се чоловік!” Позвольте, молодий добродію: чи можете ви… Але нічо, треба виразитись яснійше і сильнійше: не чи можете ви, але чи осмілитесь ви, споглядаючи в отсю хвилю на мене, сказати потакуючи, що я не безрога?
Раскольніков не відповів ні слова.
— Ну, добродію, — продовжав бесідник, холодно та навіть з подвоєною на сей раз повагою, переждавши знову кихикання, яке наступило в кімнаті. — Ну, я нехай і безрога, але вона дама! Я звірячу постать маю, а Катерина Іванівна, подруга моя, особа образована та з роду штаб-офіцерська дочка. Нехай, нехай я підлець, але вона і серця високого і чувствами, ублагородненими вихованням, наповнена. А все-ж таки… о, колиб вона пожалувала мене! Ласкавий добродію, ласкавий добродію, адже треба-ж, щоб у кождого чоловіка було хоч одно таке місце, де би і його пожалували! А Катерина Іванівна, дама хотяй і великодушна, однак несправедлива… Та хоч я і сам розумію, що коли вона і чуприну мою скубе, то скубе її не инакше, як від жалю серця (бо, повторяю без сорому, вона скубе мені чуприну, молодий чоловіче, — потвердив він з подвоєною повагою, почувши знову хохот), але, Боже, колиб вона хоч оден раз… Та ні! ні! все те надаремне і нічого говорити! Нічого говорити… Бо і не оден вже раз бувало те, за чим так зітхаю, і не оден вже раз жалували мене, але… така вже моя вдача і я родився скотиною!
— Но, но! та вже-ж! — завважав позіхаючи господар.
Мармеладов сильно стукнув кулаком об стіл.
— Така вже моя вдача! Чи знаєте, знаєте ви, добродію, що я навіть пончохи її пропив? Не черевики, панцю, бо се хоч крихітку подобало би на порядок річей, а пончохи, пончохи її пропив, пане! Хустку її, вовняну, також пропив, подаровану, давню, її власну, не мою; а жиємо ми в холодній дірі, і вона в отсю зиму простудилась і кашляти стала, вже кровю. Дітей же маленьких у нас троє, і Катерина Іванівна при роботі від ранку до ночі шкребче і пере і дітей обмиває, бо до охарности з малку літ привикла, а груди в неї слабі і
