випите вино наново із подвоєною силою кинулось йому до голови.
Він стояв з обома женщинами, вхопивши їх обі за руки, розважаючи їх і представляючи їм свої виводи з задивляючою отвертістю, та мабуть для більшого переконання, майже при кождім слові своїм кріпко з усеї сили мов в кліщах стискав їм обом руки до болю і, здавалось, поглощав очима Евдокію Романівну, ні трохи тим не стісняючись.
Від болю вони іноді виривали свої руки з його здоровенного і костистого жменища, однакож він не лиш не замічав, в чім діло, але ще дуще притягав їх до себе. Колиб вони веліли йому таки зараз для своєї услуги кинутись зі сходів стрімголов в долину, то він душком би се виповнив, не розсуджаючи і не хитаючись.
Пульхерія Александрівна, ціла затрівожена думкою про свого Родя, хоч і чула, що молодий чоловік надто вже ексцентричний і за болючо стискає її руку, все-ж таки памятала, що рівночасно він був для неї провидінням, і не хотіла завважувати всіх тих ексцентричних подробиць.
Евдокія Романівна же, мимо такої самої трівоги, хоч і не боязкої була вдачі, з здивуванням й майже з перестрахом стрічала палаючі диким вогнем погляди приятеля свого брата, і тілько безграничне довіря, споводоване розказами Настки про сего дивного чоловіка, повздержало її від покуси втечи від него і потягнути за собою свою матір. Вона розуміла також, що і втікати їм тепер від него вже годі. Та і без того по десяти мінутах вона значно успокоїлась: Разумихін умів якось так в одну хвилю цілий висказатись, в якім би він не був настрою, так що всі скоренько пізнали, з ким мають діло.
— Не мож до господині і дурниця крайня! — казав він, переконуючи Пульхерію Александрівну. — Хоч ви і мати, а як зістанетесь, то доведете його до скажености, і тоді біс знає, що буде! Слухайте, ось що я зроблю: тепер у него Настка посидить, а я вас обох проведу домів, бо вам самим годі іти вулицями; у нас в Петербурзі дотично сего… Ну, наплювати!… Відтак від вас зараз таки біжу сюди і через чверть години, даю вам слово чести, принесу вам звістку: який він? чи спить чи ні? І все друге. Опісля, слухайте! Опісля від вас душком до себе домів, — там у мене гості, всі пяні, — беру Зосимова — се лікар, котрий його лічить, він
