тепер у мене сидить, не пяний; сей не пяний, сей ніколи не пяний! Тягну його до Родька і відтак зараз до вас, значить в одну годину ви дістанете про него два повідомлення, — і від лікаря, розумієте, від самого лікаря; се вже не те, що від мене! Коли буде кепсько, клянусь, я вас сам сюди приведу, а буде гаразд, так і кладіться спати. А я цілу ніч тут ночую, в сінях, він і не почує, а Зосимову велю ночувати у господині, щоби був під рукою. Ну, що для него тепер ліпше, ви чи лікар? Адже лікар потрібнійший, потрібнійший. Ну, так і ідіть домів! А до господині не можна; мені можна, а вам ні: не пустять, бо… бо вона дурна. Вона буде зависна на Евдокію Романівну, та і на вас також… А вже на Евдокію Романівну напевне. Се зовсім, зовсім несподіваний характер! Та правда, я також дурень… Наплювати! Ходімо! Чи вірите ви мені? Ну, вірите ви мені або ні?
— Ходімо, матусю, — сказала Евдокія Романівна, — він навірно так зробить, як обіцює. Він воскресив вже брата, а коли правда, що лікар пристане тут ночувати, так чого вже ліпше?
— Ось ви… ви… мене розумієте, бо ви — ангел! — в одушевленню закричав Разумихін. — Ходім!… Настко! Зараз на гору! і сиди там при нім, з світлом; я за чверть години прийду…
Пульхерія Александрівна хоч і не переконалась цілком, та і не противилась більше. Разумихін взяв їх обі під руки і потягнув долів сходами. Все-ж таки він її непокоїв: „хоч і розважливий, і добрий, та чи в силі він виповнити, що обіцює? Адже він так підгуляв!…”
— А, розумію, ви думаєте, що я так підгуляв! — перебив її думки Разумихін, вгадавши їх і ступаючи своїми довжезними крочищами по хіднику так, що обі женщини ледви могли за ним здужати, чого однакож він не завважав. — Байка! Воно правда… я пяний як швець, та не в тім діло; я пяний не від вина. А се, як вас я побачив, мені в голову і вдарило… Та дурень я! Не звертайте уваги: я вас не достойний… Я вас вже ніяк не достойний!… А як відведу вас, таки зараз, тут в каналі, виллю собі на голову два цебри води і готов… Колиб ви тілько знали, як я вас обох люблю!… Не смійтесь і не сердьтеся! На всіх сердьтеся, а на мене не сердьтеся! Я бачите його приятель, отже і ваш приятель. Я так хочу… Я се предчував… Торік, одна
