Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/198

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

але за те всі чесні, і хоч ми і брешемо, бо вже-ж і я брешу, але ми добрешемось наконець таки і до правди, бо ми стоїмо на чесній дорозі, а Петро Петрович… не на чесній дорозі стоїть. Я хотяй їх що лиш і болотом обкидав, все-ж таки я їх всіх поважаю; навіть Заметова, хоч не поважаю, так люблю, бо щенок! Навіть онтого бидляку Зосимова, тому бо — він чесний і діло знає… Ну, доста, все сказане і прощене. Прощене? Чи так? Ну, ходім. Знаю я сей коритар, бував, ось тут, під третим числом, тут був скандал… Ну, де ви тут? Котре число, осьме? Ну, так на ніч замкніться, нікого не пускайте. За чверть години вернусь з повідомленням, а відтак знов за пів години з Зосимовим, побачите! Пращайте, біжу.

— Боже мій, Дунечко, що се буде? — сказала Пульхерія Александрівна, налякана і жахливо звертаючись до дочки.

— Успокійтеся, мамочко, — відповіла Дуня, знимаючи з себе капелюшок і загортку, — нам сам Бог післав сего молодого чоловіка, хоч він і простісенько з якоїсь пиятики. На него можна спуститись, впевняю вас. Та і все, що він вже зробив для брата…

— Ах, Дунечко, Бог його знає, чи прийде! І як я могла рішитись оставити Родя! І цілком не так сподівалась я найти його! Який він був насуплений, зовсім нам не рад…

Сльози показались на її очах.

— Ні, се не так, матусю… Ви не приглянулись, ви заєдно плакали. Він дуже розстроєний від тяжкої хороби, — от всему і причина.

— Ах, отся хороба! що се буде, що се буде! І як він говорив з тобою, Дуню! — сказала мати, несміло заглядаючи в очі доньці, щоб вичитати всю її думку, і вже на половину утішена тим, що Дунечка таки боронить Родя, значить отже простила йому. — Я переконана, що він завтра надумається, — додала вона, випитуючи до кінця.

— А я переконана, що він і завтра буде те саме говорити… про те, — відрізала Евдокія Романівна, і вже сим заткала матері губи, бо тут була точка, про котру Пульхерія Александрівна вже надто боялась тепер заговорювати.

Дуня підійшла і поцілувала матір. Тая мовчки обняла її із всєї сили. Відтак сіла в трівожнім дожиданню повороту Разумихіна, і несміло стала слідити за донькою, котра, схрестивши руки і також в дожиданню взялась ходити взад і впе-