на Іванівна, також ні слова не кажучи, підійшла до Зониного ліжочка, і увесь вечір в ногах у неї навколішки перестояла, ноги їй цілувала, встати не хотіла, а потім так обі і заснули разом, обнявшись… обі… обі… так, добродію… а я… лежав пяненький, паноньку.
Мармеладов замовк, начеб голос в него перервався. Відтак, погодя, поспішно налив, випив і крякнув.
— З тої пори, паноньку мій, — продовжав він, помовчавши ще хвилю, — з тої пори, по одній немилій пригоді і в наслідок доносу злонамірених людців, — до чого особливо причинилась Дарія Францівна, за те будьто би, що їй не віддали приналежної чести, — з тої пори донька моя Зофія Семенівна жовтий білєт приневолена була взяти, і вже разом з нами по тій причині не могла оставатись. Та ще і господиня, Амалія Федорівна сего допустити не хотіла (а сама-ж передше Дарії Францівній помагала), та і добродій Лебезятніков… гм… Ось за Зоню се і вийшла у него тая історія з Катериною Іванівною. Зразу сам добивався від Зонечки, а тут і в амбіцію нараз попав:
— „Як се, бач, я, такий просвічений чоловік, в одній кватирі з таківською жити буду?” А Катерина Іванівна не витерпіла, уймилась… ну і зчинилось… І ходить до нас Зонечка тепер переважно лиш в сумерки, а Катерину Іванівну облекшує і поживу та одежу достарчає. Мешкає же на кватирі у кравця Капернаумова, кімнату в них наймає, а Капернаумов кулявенький і гикавий і вся численна родина його також гикава. І жінка його також гикава… В одній кімнаті поміщаються, а Зоня свою має окрему з перегородкою… Гм, так… Люде страх бідні і гикаві… Так…
— Тільки встав я тоді раненько, надяг свої лахи, підняв руки до неба і пустився до превосходительства Івана Атаназієвича. Його превосходительство, Івана Атаназієвича, ви, ласкаві, може знаєте?… Ні? Ну, так божого чоловіка не знаєте! Се — віск… віск перед лицем Господнім: яко таєт воск… Аж прослезились, зволивши все вислухати. „Ну, говорить, Мармеладов, раз вже ти завів мої надії… Беру тебе ще раз на особисту мою відвічальність”, — так і сказали, — „памятай, небоже, а тепер забирайся!”
— Вицілував я порох ніг його, в думці, бо направду не дозволили би, будучи достойником і чоловіком нових і образованих думок; вернув домів, і коли оповістив, що до
