ня! А може-бути і так треба; роля хорого… він мене слідить. Збивати буде. Чого се я прийшов?
Все те як блискавка перенеслось по його голові.
Порфір Петрович душком вернувся. Він нараз якось повеселів.
— У мене, брате, від вчерашнього твого голова… Та і цілий я якось розклеївся, — почав він цілком иншим тоном, сміючись до Разумихіна.
— А що, займаюче було? Адже я вас вчера на найцікавійшім пункті покинув. Хто побідив?
— Та ніхто, розуміється. На віковічні питання зїхали, на воздухах літали.
— Подумай, Родю, на що вчера зїхали: Є, чи нема злочинства? Кажу тобі, що до чортиків добрехались!
— Що дивного? Звичайне соціяльне питання, — розсіяно відповів Раскольніков.
— Питання було не так поставлене, — завважав Порфір.
— Не зовсім так, се правда, — зараз таки згодився Разумихін, спішачись і розгорячуючись після звичаю. — Бачиш, Родіоне: Слухай і скажи свою думку. Я хочу. Я зі шкіри ліз вчера з ними і тебе дожидав; я і їм про тебе говорив, що прийдеш. Почалось з погляду соціялістів. Звісний погляд: злочинство є протестом проти ненормальности суспільного устрою, і тілько, і нічого більше, і ніяких причин більше не допускається, — і нічого!…
— От і збрехав! — крикнув Порфір Петрович.
Він видимо оживлявся і раз по раз сміявся, дивлячись на Разумихіна, чим ще більше розпалював його.
— Н-нічого не допускається! — з жаром перебив Разумихін, — не брешу!… Я тобі їх книжки покажу: все у них длятого, що „окруження заїло” — і нічого більше. Улюблена фраза! Відси просто, що коли суспільність уладити нормально, то відразу і всі проступки щезнуть, бо не буде причини протестувати і всі в млі ока стануть праведними. Природу не беруть в рахунок, природу проганяють, природи не признають! У них не людськість, розвинувшись історичною, живою дорогою до кінця, сама собою переміниться наконець в нормальну суспільність, а противно соціяльна система, що виходить із якої-небудь математичної голови, таки зараз і уладнає всю людність і в оден миг зробить її праведною і безгрішною, скорше як всякий живий процес без всякої історич-