Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/249

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ної і живої дороги! Тому-то вони так інстинктовно і не люблять історії: „недоріцтва самі в ній, та глупости” і усе одною лише глупістю обясняється! Тому-то так і не люблять живого процесу життя: не треба живої душі! Жива душа життя потребує, жива душа не буде слухати механіка, жива душа недовірчива, жива душа ретроградна! А тут хоч і трупом воняє і з кавчука зробити можна, — зате нежива, зате без волі, зате невільнича, не збунтується! І виходить в результаті, що усе на одну верству цеголок та на розклад коритарів і кімнат фалянстерії звели! Фалянстерія бач і готова, та природа ось у вас для фалянстерії ще не готова, життя хоче, життєвого процесу ще не закінчила, рано на кладовище! з одною льоґікою годі через природу перескочити! Льоґіка предвидить три случаї, а їх міліон! Відрізати весь міліон і все на одно питання про комфорт звести! Найлекше порішення задачі! Головне — думати не треба! Ціла життєва тайна на двох печатних аркушах міститься!

— Аж то розсипався, бубнить! За руки держати треба, — сміявся Порфір. — Подумайте, — обернувся він до Раскольнікова, — ось цілком так вчера вечером, в одній кімнаті, в шість голосів, та ще пончом напоїв наперед, — можете собі представити? — Ні, брате, не твоя правда: „окруження” много в проступку значить; се я тобі потверджу.

— І сам знаю, що много, та ти ось що скажи: сороклітній безчестить десятилітню дівчинку, — чи може окруження його до сего приневолило?

— А що-ж, та в строгім змислі таки і окруження, — з задивляючою важністю завважав Порфір. — Проступок над дівчинкою дуже і дуже навіть можна „окруженням” обяснити.

Разумихін трохи не сказився:

— Ну, коли хочеш, то я тобі зараз виведу, — заревів він, — що у тебе білі рісниці єдино тілько від того, що Іван Великий[1] має трийцять сяжнів висоти, і виведу ясно, докладно, поступово, і навіть з ліберальним відтінком. Берусь! Ну, хочеш в заклад?!

— Принимаю! Послухаймо, прошу, як він виведе!

— Та він завсігди штуки грає, морочить до чорта! — крикнув Разумихін, підскочив і махнув рукою. — Та чи стоїть з тобою говорити? Адже він се все нароком, ти ще не знаєш його, Родіоне! І вчера їх сторону держав, тільки щоб всіх в

  1. Іван Великий — імя великого дзвона в Москві.