дурні пошити. І що-ж він говорив вчера, Господи! А вони ось ним утішились!… Адже він по два тижні так в поле випроваджує. Торік впевняв нас чомусь-там, що в черці іде: два місяці стояв при своїм! Недавно захотілось йому голосити, що жениться, що все вже готове на весілля. Навіть одіння нове дав вшити. Ми вже стали йому желати. Ні зарученої, нічого не було: Все обман!
— А ось збрехав! Я одіння давав шити передше. Мені по причині нового одіння і прийшло в голову вас всіх в шори убрати.
— Чи справді ви так умієте пускати тумана? — запитав недбало Раскольніков.
— А ви думали ні? Погодіть, я і вас опутаю — ха-ха-ха! Ні, бачите, я вам всю правду скажу. По поводу сих всіх питань, проступків, окруження, дівчаток, мені нагадалась тепер, — тай направду і завсігди інтересувала мене, — одна ваша статейка: „Про проступок”…, чи як там у вас, забув титул, не памятаю. Два місяці тому назад мав приємність в „Періодіческій Рєчі” прочитати.
— Моя стаття? В „Періодіческій Рєчі”? — з здивуванням запитав Раскольніков. — Я дійсно написав перед півроком, коли з університету виступив, по поводу одної книжки, одну статтю, але заніс її тоді до ґазети „Єженєдєльная Рєч”, а не до „Періодіческої”.
— А попала в „Періодіческую”.
— Адже „Єженєдєльная Рєч” перестала виходити, тому тоді і не напечатали…
— Се правда, пане; але перестаючи виходити „Єженєдєльная Рєч” злучилась з „Періодіческою Рєчею”, а длятого і статейка ваша перед двома місяцями появилась в „Періодіческій” Рєчі”. А ви не знали?
Раскольніков дійсно нічого не знав.
— Змилуйтесь, та ви грошей можете у них домагатись за статтю! Який однакож у вас характер! Жиєте так самітно, що таких річей, котрі вас прямо дотикають, не знаєте. Адже-ж се факт, добродію.
— Браво, Родьку! І я також не знав! — закричав Разумихін. — Таки ще нині в читальню забіжу і відшукаю нумер! Два місяці назад? З котрого дня? Все одно, найду! Ось штука! І не скаже!
