Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/251

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— А ви звідки довідались, що стаття моя? Вона буквою підписана.

— А случайно, і то недавно. Через редактора; я знакомий з ним… Дуже заінтересувався.

— Я слідив, о скілько собі пригадую, психольоґічний стан злочинця в тягу всего ходу злочинства.

— Так, пане, і впевняєте, що актови доконання проступку товаришить завсігди хороба. Дуже, дуже ориґінально, але… мене властиво не отся часть вашої статейки зацікавила, а одна гадка кинена під кінець статті, котру ви однакож на жаль збуваєте лиш мимоходом, неясно… Одним словом коли пригадуєте собі, находиться там в певнім змислі натяк на те, що на світі немов би то стрічаються деякі такі особи, котрі можуть… то є, чи радше не те що можуть, а повне право мають допускатись всяких злочинств і проступків, і що для них начеб то і закон не писаний.

Раскольніков усміхнувся з насильного і нарочного іскаження своєї ідеї.

— Як? Що таке? Право не злочинство? А чей-же не длятого, що „заїло окруження?” — з якимсь навіть перестрахом посвідомився Разумихін.

— Ні, ні, не цілком длятого, — відповів Порфір. — Все діло в тім, що в їх статті всі люде якось розділяються на „звичайних” і „незвичайних”. Звичайні повинні жити в послуху і не мають права переступати закони, бо вони, бачите, звичайні. А незвичайні мають право допускатися всяких проступків і в ріжний спосіб переступати закон, іменно тому, що вони незвичайні. Так у вас, здається, коли тільки не помиляюсь?

— Та як же се?

Бути не може, щоби так, — недовірчиво бурмотів Разумихін.

Раскольніков знов усміхнувся. Він зараз порозумів, в чім діло і на що його хотять підштуркати; він памятав свою статтю. Він рішився приняти визов.

— Се не цілком так, як у мене, — почав він просто і скромно. — Та втім признаюсь, ви майже вірно її представили, навіть коли хочете, і цілком вірно… (Йому аж приємно було признати, що цілком вірно). Ріжниця єдино лиш в тім, що я зовсім не настаю, щоб незвичайні люде доконче повинні і обовязані були допускатись всяких злочинств, як