однакож я на точних цифрах і не настаю. Я тілько в головну мою думку вірю. Вона іменно полягає в тім, що люде по закону природи діляться в цілости на два розряди: на низший (звичайний), то є так сказати на матеріял, що служить єдино для плодження собі подібних, і на властивих людей, то є таких, що мають дар або талан сказати в своїм окруженню нове слово. Підрозділів тут, розуміється, без кінця, але головні признаки обох розрядів досить різкі: Перший розряд, то є матеріял, говорячи загально, люде по натурі своїй консервативні, службові, живуть в послуху і люблять бути послушними. По мойому, вони і обовязані бути послушні, бо се їх призначення, і в тім рішучо нема нічого для них понижаючого.
— Другий розряд, всі переступають закон; ворушителі, або склонні до того, судячи по спосібностях. Проступки сих людей, розуміється, відносні і многородні; більшою частю вони жадають, в дуже ріжнородних заявленнях, зворушення того, що є, в імя ліпшого. Однак коли йому треба для своєї ідеї переступити хоч би і через труп, через кров, то він в душі своїй по совісти, може, по мойому, дати собі розрішення переступити через кров, — очевидно зависить се від ідеї і від її розмірів, — се запамятайте.
— В отсім тільки змислі я і говорю в моїй статті про їх право на проступок. (Ви нагадаєте, що у нас воно з юридичного питання почалось). Та втім, трівожитись много нема причини: маса ніколи майже не признасть їм сего права, карає їх і вішає (більше або менше), і тим, цілком справедливо, виповняє консервативне своє призначення, з тим однакож, що в слідуючих поколіннях тая сама маса ставить караних на пєдасталь і їм покланяється (більше або менше). Перший розряд завсігди — паном теперішности, другий розряд — паном будуччини. Перші підтримують людськість і множать її щодо числа; другі двигають людськість і ведуть її до ціли. І ті і другі мають зовсім однакове право істнувати. Одним словом у мене всі рівне право мають, і — нехай жиє вічна війна, до Нового Єрусалима, розуміється!
— Так ви все таки вірите ще в Новий Єрусалим?
— Вірую, — твердо відповів Раскольніков; говорячи теє і за час цілої довгої тиради своєї, він глядів в землю, вибравши собі точку на килимі.
— І-і-і в Бога віруєте? Даруйте, що я такий цікавий.
