цеголку до загального щастя і від сего чую спокій серця”. Ха, ха!
— Чого-ж ви мене ось пропустили? Адже я всего раз тільки оден жию, адже я також хочу… Ех, естетична я гнида, і більш нічого, — додав він відразу розсміявшись, як божевільний. — Так, я справді гнида, — говорив він дальше, з злобною радістю причіпившись до думки, риючись в ній, граючи і потішаючись нею, — і вже длятого одного, що по перше тепер роздумую про те, що я гнида; длятого, по друге, що цілий місяць всеблаге Провидіння непокоїв я, призиваючи на свідка, що не для своєї ось плоти і похоти предпринимаю, а маючи в виду чудову і приємну ціль, — ха, ха!
— Длятого, по третє, що всеї можливої справедливости постановив держатись при виконанню, ваги і міри, і аритметики: що із всіх гнид вибрав найнепотрібнійшу, і убивши її, постановив взяти у неї рівно стільки, скільки мені треба для першого кроку і ні більше ні менше (а оставше, значить, так і пішло би на монастир після духовного завіщання — ха, ха!…) Длятого, длятого я вкінці гнида, — додав він скрегочучи зубами, — длятого, що сам ось я може бути ще плюгавійший і обридливійший, ніж убита гнида, і заздалегідь предчував, що скажу собі те зараз після того, як убю! Або-ж з такою огидою що-небудь може зрівнятись! О, нікчемносте! о, підлосте!… О, як я розумію „пророка”, з шаблею на кони: Велить Аллах і повинуйся „дрожача” тваре! Оправданий, оправданий „пророк”, коли ставить де небудь поперек вулиці гарну батерію і валить в винного і в невинного, та не ласкавий навіть і обяснитись! Покоряйся, дрожача тваре і — не бажай, бо не твоя се річ!… О, нізащо, нізащо не прощу старусі!
Волосся його було змочене потом, дрожачі губи запеклись, неподвижний погляд був вліплений в стелю:
— Мати, сестра, як я їх любив! Длячого тепер ненавиджу? Так, я їх ненавиджу, фізично ненавиджу, коло себе не можу стерпіти… Передше я підійшов і поцілував матір, я памятаю… Цілувати і думати, що колиб вона довідалась, то… чи може сказати їй тоді! Від мене се станеться… Гм! Вона повинна бути така сама як і я, — додав він, думаючи з трудом, начеб борючись з обгортаючою поморокою. — О, як я ненавиджу тепер старуху! Здається другий раз убив
