— Нащо вам? Адже ви не вірите?… — прошептала вона тихо і якось задихуючись.
— Читай! Я так хочу! — наставав він. — Адже-ж читала Лизаветі!
Зоня отворила книжку і відшукала місце. Руки її дрожали, голосу не ставало. Два рази починала вона і оба рази не могла вимовити першого речення.
„І був хорий чоловік, іменем Лазар, із села Марії та Марти…” — виголосила вона наконець, насилу, але нараз по третім слові голос зазвенів і урвався, як надто натягнена струна. Віддих перетяло і в груди стало тісно.
Раскольніков розумів почасти, чому Зоня не рішалась йому читати, і чим ліпше се розумів, тим якось грубше і більше роздразнено наставав на читання. Він надто добре розумів, як тяжко було її тепер видавати і зраджувати усе своє. Він поняв, що чувства ті дійсно начеб становили справдішню і вже давну може бути її тайну, може бути ще від самого дитинства, ще в сімї, біля нещасного батька і божевільної від горя мачохи, посеред голодних дітей, відражаючих криків і докорів. Але рівночасно від довідався тепер, і довідався навірно, що хоч і опиралась вона, і боялась чогось незвичайного, принимаючись тепер читати, то все-ж таки разом з тим її невимовно самій хотілось читати, мимо всего суму і всеї обави, і іменно йому, щоби він чув і доконче тепер, — „що би там не вийшло з того опісля…” Він вичитав те в її очах, вгадав з її одушевленого зворушення… Вона перемогла себе, придавила гортанну спазму, що перетяла при початку стиха її голос, і читала дальше одинайцяту главу євангелія Івана. Так дочитала вона до 19-го стиха:
„І богато Жидів поприходило до Марти і Марії, щоб розважити їх по братові їх. Марта, почувши, що іде Ісус, пішла на зустріч Йому. Марія-ж сиділа в хаті. Тоді промовила Марта до Ісуса: Господи! колиб Ти був тут, не умер би брат мій. Але і тепер знаю, що чого Ти просиш у Бога, дасть Тобі Бог.”
Тут вона зупинилась знов, стидливо передчуваючи, що задрожить і перерветься наново її голос…
„Ісус говорить їй: Воскресне брат твій. Марта сказала Йому: Знаю, що воскресне в воскресення, у послідній день. А Ісус сказав їй: Я воскресення і життя; хто вірить в мене,
