хоч і умре, жити буде. І кождий, хто жиє і вірить в мене, не умре на віки. Чи віриш ти сему? Вона каже Йому:”
(І якби з болем віддихаючи, Зоня виразно і з силою прочитала, начеб сама вголос ісповідувала):
„Так, Господи! Вірую, що Ти Христос, Син Божий, котрий прийшов на світ.”
Вона трохи задержалась, бистро підняла на него очі, але чим хутше перемогла себе і стала дальше читати. Раскольніков сидів і слухав нерухомо, не обертаючись, опершись об стіл і глядячи на бік. Дочитала до 32-го стиха.
„А Марія, коли прийшла туди, де був Ісус, і побачила його, упала до ніг Йому і сказала: Господи! колиб Ти був тут, не умер би брат мій. Ісус, коли побачив, що вона плаче, і плачуть Жиди, що прийшли за нею, засмутився і зворушився. І сказав: Де ви його положили? Говорять йому: Господи! Ходи і подивися. І заплакав Ісус. Тоді говорили Жиди: Диви, як він любив його. А декотрі з них сказали: чи не міг той, що отворив очі сліпому, вчинити, щоб і сей не умер?”
Раскольніков обернувся до неї і з зворушенням споглядав на неї: Справді так і є! Вона вже ціла дрожала в дійсній, справдішній лихорадці. Він дожидав сего. Вона приближалась до слова про найбільше і нечуване чудо і чувство великого торжества огорнуло її. Голос її став звінкий, як криця; торжество і радість звеніли в нім і кріпили його. Стрічки мішались перед нею, бо в очах темніло, але вона знала напамять, що читала. При посліднім стиху: „чи не міг той, що отворив очі сліпому…” — вона, понизивши голос, горячо і пристрастно передала сумнів, докір і хулу невіруючих, сліпих Жидів, котрі зараз, за хвилинку, як громом поражені падуть, заридають і увірять… „І він, він, також осліплений і невіруючий, він також зараз учує, він також увірить, так, так! Таки зараз, тепер ще”, маячилось її і вона дрожала від радісного дожидання.
„Ісус же, знову боліючи в душі, приходив до гробу. Се була печера. І камінь лежав на ній. Ісус говорить: Возьміть камінь. Сестра помершого, Марта, каже Йому: Господи! Уже смердить; бо чотири дні, як він у гробі.”
Вона енерґічно ударила на слово чотири.
„Ісус говорить їй: чи не сказав я тобі, що, як будеш вірувати, побачиш славу Божу? І взяли камінь, де лежав умерший. А Ісус підняв очі вгору і сказав: Отче! Дякую Тобі, що
