Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/351

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

причини. Показалось, кромі найма кватири і розмови про кров, сей чоловік нічого не може розповісти, значить і у Порфіра нема нічого, нічого, кромі отсеї горячки, ніяких фактів, кромі сеї психольоґії, котра з двома кінцями, нічого певного. Значить, коли не найдеться ніяких більше фактів (а вони не сміють вже найтися, не сміють!) то… то що-ж можуть з ним зробити? Чим же можуть йому доказати довідно, хоч і арештують? І виходить, Порфір що лиш тепер, тільки в отсю хвилю довідався про кватиру, а перед тим і не знав.

— Се ви сказали сьогодня Порфірови… про те, що я приходив? — крикнув він, поражений напрасною ідеєю.

— Якому Порфірови?

— Приставови слідчих діл.

— Я сказав. Двірники не пішли тоді, я і пішов.

— Сьогодня?

— Перед вами на мінутку був. І усе чув, усе, як він з вами слідство робив.

— Де? Що? Коли?

— Та там, у него за перегородкою, цілий час пересидів.

— Я-як? Так се ось ви були несподіванкою? Та як се могло бути? Що ви говорите?

— Як я побачив, — почав міщанин, — що двірники на мої слова іти не хотять, бо, говорять, вже пізно, та ще розкричиться, що як-стій не прийшли, стало мені маркотно і сну позбувся, і став провідувати. А провідавши вчера, нині пішов. Перший раз прийшов — його не було. Годину опісля прийшов знов — не приняли, у третє прийшов — допустили. Став я йому розповідати усе, як було, і став він по кімнаті скакати і себе в грудь кулаком бив: „Що ви, говорить, зі мною, розбійники, чините? Знав би я таке діло, я би його з конвоєм приставив сюди!” Потім вибіг, когось там закликав і став з ним в куті шептати, а відтак знову до мене і взявся випитувати і зневажати. І, Господи, страх що зневажав; а доніс я йому про все, і говорив, що на мої вчерашні слова нічого ви не посміли мені відповісти, і що ви мене не пізнали. І став він тут знову бігати і раз-у-раз бив себе в груди і казився, і бігав, а як дали знати, що ви прийшли, — ну, говорить, лізь за перегородку, сиди там, не шевелись, що би ти ні чув, і крісло мені туди сам поніс, і мене запер; може, говорить, я тебе і запотребую. А як привели Миколку, тоді він