Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/367

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

там що небудь того рода, — як се і завсігди в подібних разах роблять близькі, або хоч би і чужі, та загалом бажаючі помогти люде. Ось про се то мав я намір вас повідомити. Воно би можна.

— Спасибіг, пане… Бог вас за те… — лепетала Зоня, пильно дивлячись на Петра Петровича.

— Можна, пані, тільки… се ми опісля… правда, можна би навіть почати і нині. Вечером побачимось, умовимось і покладемо, так сказати, основу. Зайдіть до мене сюди ось так в семій годині. Андрій Семенович, надіюсь, також буде разом з нами… Однакож… тут є одна обставина, про котру треба наперед конечно згадати. Для отсего то я і занепокоїв вас, Зофіє Семенівно, моїм запрошенням сюди. Іменно, бачите, мені здається, — що грошей не можна, та і небезпечно давати в руки самій Катерині Іванівній; а доказом сего — ті самі нинішні поминки. Не має, щоб так сказати, одної крихітки насущної поживи на завтрішній день і… ну, і черевиків, і всего, а купує сьогодня ямайський рум і навіть, коли не помиляюсь, мадеру та-а-а каву. Я бачив переходячи. А завтра знову усе на вас звалиться, до посліднього куска хліба; се вже недорічність. Тому то і складка, після мого особистого погляду, повинна відбутися так, щоб нещасна вдова, так сказати, і не знала про гроші, а знали ви, приміром, лиш ви. Чи не добре говорю?

— Я не знаю, пане. Се лиш вона сьогодня, бачите, так… се раз оден в життю… її вже надто хотілось помянути, честь оказати, память… а вона дуже розумна, пане. Та втім, як ваша ласка, і я дуже, дуже, буду… вони всі будуть вам… і Бог, вас пане… і сироти…

Зоня не договорила і заплакала.

— Так, пані. Ну, отже не забудьте, що я сказав, а тепер звольте приняти для підмоги вашої родички, на першу хвилю отсю суму від мене особисто. Дуже і дуже бажаю, щоб імя моє при сім не було згадане. Ось вам… Маючи, так сказати, сам ріжні потреби, більше не в силі…

І Петро Петрович наставив Зоні десятирублений банкнот, старанно розвинувши його. Зоня взяла, спаленіла, підскочила, щось проворкотіла і чим скорше стала кланятись на пращання. Петро Петрович торжественно провадив її до дверей. Вона вискочила наконець з кімнати, ціла зворушена