Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/375

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

кується і мені честь приносить, зволивши прийти сюди. Я просила її, як порядку сусідку, призвати порядних гостей і іменно знакомих покійного, а дивіть, кого вона привела; страхопуди які! Ополохи! Гляньте-но на сего з немитим лицем: се якась бочілка на двох ногах! А ті Полячки… ха-ха-ха! Кхи-кхи-кхи! Ніхто, ніхто їх ніколи тут не бачив, і я ніколи не бачила; ну, чого-ж вони прийшли, я вас запитаю? Сидять собі рядком, — Панє, гей! — закричала вона до одного з них: — чи взяли ви блинів? возьміть ще! Пива випийте, пива! Горівки не хочете? Глядіть: зірвався, кланяєсь, глядіть, глядіть: мабуть цілком голодні, бідняки! Нічого, нехай погодуються! Не галасують бодай, тілько… тілько, сказати правду, я боюся за господинині срібні ложки!… Амаліє Іванівно! — звернулась вона нараз до неї трохи не вголос, — коли припадком покрадуть ваші ложки, то я вам за них не відповідаю, упереджаю завчасу! — Ха-ха-ха-ха! залилася вона сміхом, звертаючись знову до Раскольнікова, знову киваючи йому на господиню і радуючись з своєї зачіпки. — Не порозуміла, знову не порозуміла! Сидить роззявивши рот, дивіть: сова, сова справдішня, сичиха в нових лентах, ха-ха-ха!

Тут сміх знову перемінився в страшний кашель, що тягнувся пять мінут. На хустині осталось трохи крови, на чолі виступили каплі поту. Вона мовчки показала кров Раскольнікову і ледви просапнула, таки зараз знову стала нашептувати йому з незвичайним одушевленням і червоними пятнами на лицях:

— Погляньте, я дала їй найделікатнійше, можна сказати, поручення: призвати отсю даму і її дочку, розумієте, про кого я говорю? Тут треба вести себе як найделікатнійше, поступати як найхитрійше, а вона зробила так, що тая заїзша дурна баба, тая зарозуміла худобина, тая нікчемна селюшка, длятого тілько, що вона якась ніби-там вдова по майорі і приїхала старатись за пенсію і доптати помости по урядах, длятого що вона при своїх пятидесяти-пяти роках виляльчиться, вибілиться і вималюється (адже се звісно, звісно…) і така ось худобина не тілько не була ласкава явитись, але навіть не прислала звинитись, коли вже не могла прийти, як в таких разах найзвичайніша чемність жадає! Поняти не можу, чому не прийшов також Петро Петрович? Але де-ж Зоня? Куди ділась? А, ось і вона, наконець! Що, Зоню,