— Позвольте, пані… Позвольте, позвольте, пані, — відмахнувся Петро Петрович, — таточка вашого, як і відомо вам, я цілком не мав чести знати… даруйте, пані! (Хтось голосно захохотався) а в ваших безнастанних звадах з Амалією Іванівною я брати участи не наміряю, пані… Я в своїм ділі… і хочу розмовитись, таки зараз, з пасербицею вашою, Зофією… Іванівною… Здається так, пані? Позвольте перейти…
І Петро Петрович, обходячи боком Катерину Іванівну, пустився в противний кут кімнати, де находилась Зоня.
Катерина Іванівна як стояла на місци, так і осталась, мов би громом поражена. Вона поняти не могла, як міг Петро Петрович відказатись від хліба-соли її таточка. Видумавши раз тую хліб-сіль, вона уже її свято сама вірила. Поразив її і діловий, сухий, повний навіть якоїсь згірдної грізьби тон Петра Петровича. Та і всі якось притихли мало-помалу при його появі. Кромі того, що сей „діловий і серіозний” чоловік надто вже різко не підходив під всю кампанію, кромі того видно було, що він за чимсь важним прийшов, що лиш якась незвичайна причина могла притягнути його в таку компанію, і що отже зараз щось станеться, щось буде.
Раскольніков, котрий стояв біля Зоні, подався на бік, щоб пропустити його; Петро Петрович, виділось, цілком його не завважав.
Через мінуту на порозі показався і Лебезятніков; в кімнату він не увійшов, але задержався також з якоюсь особлившою цікавістю, майже з задивом; прислухувався, тільки здавалось, довго не міг чогось порозуміти.
— Даруйте, що я може бути перериваю, однак діло досить важне, — завважав Петро Петрович, якось загально, і не звертаючись ні до кого окремо. — Я навіть і рад при публиці. Амаліє Іванівно, прошу вас покірнійше, щоб яко господиня кватири звернули увагу на мою наступити маючу розмову з Зофією Іванівною. Зофіє Іванівно, — тягнув він дальше, звертаючись просто до незмірно здивованої і вже наперед наляканої Зоні, — з мого стола, в кімнаті приятеля мого Андрія Семеновича Лебезятнікова, зараз таки по вашім виході щез належачий мені державний кредитний білєт на сто рублів. Коли яким би то не було способом ви знаєте і покажете нам, де він тепер находиться, то впевняю вас чесним словом і беру всіх на свідків, що діло лиш на тім скінчиться.
