Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/386

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Амаліє Іванівно, треба буде дати знати в поліцію, отже прошу вас покірно, пішліть поки що за двірником, — тихо і навіть ласкаво промовив Лужин.

— Ґот дер бармгерціґе![1] — Я так і зналь, що вона краль! — сплеснула руками Амалія Іванівна.

— Ви так і знали? — підхопив Лужин. — Значить отже вже і перше мали хоч деяку підставу так судити. Прошу вас, предостойна Амаліє Іванівно, запамятайте слова ваші, виголошені впрочім при свідках.

— Я-я-як! — крикнула нараз, опамятавшись, Катерина Іванівна і в бішености кинулась до Лужина. — Як! Ви її о злодійство обвинувачуєте? Зоню ось? Ах, падлюки!

І кинувшись до Зоні, вона немов в кліщі обхопила її своїми висохлими руками.

— Зонечко! Як ти сміла брати від него десять рублів! О, глупа! Давай сюди! Давай сюди! Давай зараз сих десять рублів — ось тобі вони!

І вихопивши від Зоні папірець, Катерина Іванівна зімняла його в руках і кинула на відлів просто в лице Лужина. Кулька попала в око і відскочила на поміст. Амалія Іванівна кинулась піднимати гроші. Петро Петрович розсердився.

— Держіть її божевільну! — закричав він.

В дверях в отсю хвилю рядом з Лебезятніковом показалось ще кілька осіб, між котрими виглядали і обі приїзжі дами.

— Як! Божевільну? Се я божевільна? ду-урень! — вискнула Катерина Іванівна. — Сам ти дурень, скорчений параґрафе, низький чоловіче! Зоня, Зоня візьме у тебе гроші! Зоня злодійка! Та вона ще тобі дасть, дурню! — І Катерина Іванівна істерично зареготалась. — Чи бачили ви дурня? — кинулась вона на всі боки, показуючи всім на Лужина. — Як! І ти також? — побачила вона нараз господиню. І ти сюди також, ковбаснице, потверджуєш, що вона „краль”, підла ти пруска куряча ного в криноліні! Ах ви! Ах ви! Та вона і з кімнати ось не виходила і як прийшла від тебе, падлюко, тут зараз біля мене і сіла; всі бачили. Ось біля Родіона Романовича і сіла!… Обшукайте її! Коли вона нікуди не виходила, то гроші мусять бути при ній! Шукай же, шукай, шукай! Тілько як їх не найдеш, то вже даруй, голубчику, відповіш! До государя, до государя, до самого царя побіжу,

  1. Милосерний Боже!