— Вгадай, — промовив він з давнійшою викривленою і безсильною усмішкою.
Мов би конвульсії перебігли по цілім її тілі.
— Та ви… мене… так… страшите? — промовила вона, усміхаючись як дитина.
— Значить, я з ним великий приятель… коли знаю, — тягнув дальше Раскольніков, не залишаючи дивитись в її лице, дослівно мов би не був в силі відняти очей. — Він Лизавету тую убити не хотів… він її… убив ненадійно… Він старуху убити хотів… коли вона була сама… і прийшов… а тут увійшла Лизавета… Він тоді… і її убив.
Перейшла ще страшна мінута. Обоє раз-враз гляділи одно на другого.
— Так не можеш таки відгадати? — запитав він відразу, з тим чувством, як колиб кидався вдолину з дзвіниці.
— Н-ні, — ледви чутно прошептала Зоня.
— Подумай лиш гарненько.
І як тільки він сказав се, зараз знову одно давнійше, знакоме чувство заморозило як стій його душу; він глядів на неї і відразу в її лици начеб побачив лице Лизавети. Він ясно запамятав вираз лиця Лизавети, коли він приближався до неї тоді з топором, а вона відходила від него під стіну, простягнувши руку наперед, з цілком дитячим страхом в лиці, цілком так само як маленькі діти, коли нараз починають чого небудь трівожитись, глядять неподвижно і неспокійно на лякаючий їх предмет, відсуваються взад і простягаючи вперед рученьку готовляться заплакати. Майже те саме лучилось тепер і з Зонею: так само безсильно, з таким самим перестрахом гляділа вона на него якийсь час, і нараз, виставивши вперед ліву руку, злегка, ледви замітно, уперлась йому пальцями в грудь і поволеньки стала підниматись з ліжка, чим раз більше і більше від него відсуваючись, і чим раз неподвижнійшим робився її погляд на него. ЇЇ перераження відразу уділилось і йому: зовсім такий самий страх показавсь і в його лици, цілком так само і він став глядіти на неї, навіть з такою самою дитячою усмішкою.
— Вгадала? — прошептав він наконець.
— Господи! — вирвався страшний зойк з її груди.
Безсильно упала вона на постіль, лицем в подушки. Однакож через хвилю живо піднялася, живо присунулась до него, схопила його за обі руки і сильно стискаючи їх мов в клі-
