І се точка в точку так і було! Тобі смішно? Ба, Зоню, тут смішнійше всего те, що може іменно воно так і було…
Зоні зовсім не було смішно.
— Ви ліпше говоріть мені просто… без примірів, — ще несмілійше і ледви чутно просила вона.
Він звернувся до неї, сумно поглядів на неї і взяв її за руки.
— Ти знову добре говориш, Зоню. Адже се все дурне, трохи не пуста балаканина, бачиш: та ти знаєш, що у матері моєї майже нічого нема. Сестра одержала виховання случайно і осуджена волочитись по ґувернантках. Всі їх надії полягали на мені однім. Я учився, але утримати себе на університеті не міг, і на час приневолений був покинути науку. Коли би навіть і так пхалось, то літ через десять, через дванайцять (якби все пішло гаразд), я все таки міг надіятися стати яким-небудь учителем або чиновником, з тисячю рублями платні… (Він говорив мовби вивчене на память). А до тої пори мати висохла би від клопотів і від горя, і мені все таки не удалось би успокоїти її, а сестра… ну, з сестрою могло би ще і гірше трапитись!… Та і що за охота ціле життя мимо всего переходити і від всего відвертатись, на матір забути, а сестри сором ще може з почитанням перенести? В якій ціли? Хіба на те, щоб поховавши їх, нових нажити — жінку та дітей, і також опісля без гроша і без куска хліба оставити? Ну… ну, от я і рішив, заволодівши грішми старухи, ужити їх на мої перші роки, щоб не мучити матір, на обезпечення себе на університеті, на перші кроки після університету, — і зробити все те широко, радикально, так щоб уладити собі цілком нову карієру і вступити на нову независиму дорогу… Ну…, ну, от і все… Ну, розуміється, що я убив старуху, — се я зле зробив… ну, і досить того! Буде!
В якімсь знеможенню дібрався він до кінця оповідання і поник головою.
— Ох, се не те, не те, — з сумом сказала Зоня, — і хіба-ж так можна… ні, се не так, не так!
— Та от як убив? Хіба-ж так убивають? Хіба так ідуть убивати, як я тоді ішов! Я тобі коли небудь розповім, як я ішов… Та чи я старуху убив? Я себе убив, а не старуху! Тут таки, так разом і розторощив себе на віки!… А старуху отсю чорт убив, а не я… Буде того, доста, Зоню, доста!
