бодай так здається… Вона бігала до начальника Семена Захарича, дома не застала; він обідав у якогось також ґенерала… Представте собі, вона махнула туди, де обідали… до того другого ґенерала і, подумайте, — таки уперлась, викликала начальника Семена Захарича, та, здається, ще ізза стола. Можете представити собі, що з того вийшло. Її, розуміється, вигнали; а вона розповідає, що вона сама його виганьбила і чимсь там в него шпурнула. Се можна навіть повірити… як її не взяли, — не розумію! Тепер вона всім розповідає, навіть Амалії Іванівній, тільки трудно порозуміти, кричить і бється… Ах, так! Вона говорить і кричить, що коли її всі тепер покинули, то вона забере діти і піде на вулицю катаринку носити, а діти будуть співати і танцювати, і вона також, і гроші збирати, і кождий день під вікно до ґенерала ходити… „Нехай, говорить, бачать, як благородні діти чиновного батька по вулицях жебраками ходять!” Дітей всіх бє, ті плачуть. Леночку учить співати „Хуторок”, хлопця танцювати, Поліну Михайлівну також, дре все одіння; робить їм якісь шапочки як акторам; сама хоче тацу нести, щоб бубнити місто музики… Нікого не слухає… Представте собі, як же се? Се вже просто годі!
Лебезятніков розповідав би ще дальше, але Зоня, що слухала його ледви дихаючи, нараз схопила мантильку, капелюшок і вибігла з кімнати, одягаючись в бігу. Раскольніков вийшов вслід за нею, Лебезятніков за ним.
— Не инакше як збожеволіла! — говорив він Раскольнікову, виходячи з ним на вулицю. — Я тільки не хотів страшити Зофію Семенівну і сказав: „здається”, але і сумніву нема. Се, говорять, такі ґузи в сухотах, на мозку робляться; жаль, що я медицини не знаю. Я впрочім, пробував її переконати, але вона нічого не слухає.
— Ви її про ґудзи говорили?
— Та не цілком про ґудзи. Притім вона нічого би і не зрозуміла. Та я про те говорю: коли переконати чоловіка льоґічно, що в дійсности йому ні за чим плакати, то він і перестане плакати. Се ясно. А ваше переконання, що не перестане?
— Надто вже легко тоді було би жити, — відповів Раскольніков.
— Позвольте, позвольте; нічого казати, Катерині Іванівній досить трудно порозуміти; але чи вам відомо, що в Па-
