Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/462

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

гарна! Я тому не винен! Одним словом, у мене почалось від найбільше неповздержаного, страстного, солодкого пориву. Евдокія Романівна неприступна страшно, нечувано і невидано. (Запамятайте собі, я вам говорю се про вашу сестру, як факт. Вона неприступна майже аж до хоробливости, мимо свого широкого розуму, і се їй пошкодить). Тут у нас найшлась одна дівчина, Параня, чорноока Параня, котру тільки що привезли із другого села, кухонна дівчина, і котрої я ще ніколи не бачив, — гарненька вельми, лиш дурненька не до повірення: в сльози, стала заводити на цілий двір і вийшов скандал.

— Раз після обіду, Евдокія Романівна нароком відшукала мене самітного в алеї в саді і з заіскреними очима зажадала від мене, щоб я оставив бідну Параню в спокою. Се була ледви чи не перша розмова наша на самоті. Я, розуміється, уважав за честь вдоволити її бажанню, постарався прикинутись пораженим, змішаним, ну, одним словом, відіграв ролю не зле. Почались зносини, таємничі розмови, норовственні науки, просьби, мольби, навіть сльози. — Чи повірите, навіть сльози! От до якої сили доходить у декотрих дівчат страсть до пропаґанди! Я очевидно усе звалив на свою судьбу, прикинувся алчущим і жаждущим світла і наконець пустив в хід найбільше і найпевнійше средство до покорення жіночого серця, средство, котре ніколи і нікого не заведе і котре дійствує нехибно на всіх до одної, без найменшого виїмку. Се средство звісне, лесть. Нема нічого в світі труднійшого як простодушність і нема нічого лекшого як лесть. Коли в простодушности тільки одна сота частина ноти фалшива, то виходить зараз диссонанс а з ним — скандал. Коли-ж в лести навіть все до послідньої ноти фалшиве, і тоді вона приємна і слухається не без вдоволення; хоч би і з грубим вдоволенням, то все таки з вдоволенням. І як би не груба була лесть, в ній нехибно бодай хоч половина здається правдою. І се для всіх степенів образовання і станів суспільности. Навіть вестальку можна попсувати лестю. А вже про звичайних людей і говорити нічого.

— Без сміху не можу собі пригадати, як оден раз уводив я одну віддану свойому чоловікови, своїм дітям і своїм чеснотам, паню. Як се було весело, як мало було роботи! А пані дійсно була чеснотлива, бодай хоч по свойому. Ціла моя тактика полягала в тім, що я просто кожду мінуту був роз-