давлений і падав ниць перед її неприступністю. Я лестив безбожно і тільки що, бувало, добюсь стиснення руки, навіть погляду, то докоряю собі, що се я вирвав його у неї силою, що вона противилась, що вона так противилась, що я нехибно би ніколи нічого не одержав, колиб я сам не був так поганий; що вона, в невинности своїй, не добачала підступу і піддалась ненарочно, сама того не знаючи — не догадуючись, і т. д. і т. д. Одним словом, я достиг всего, а моя пані оставалась в найвисшім степени переконана, що вона невинна і непорочна і виповняє всі повинности і обовязки, а погибла цілком ненадійно. І як же вона розсердилась на мене, коли я обявив її вкінці-кінців, що після мого щирого переконання вона якраз так само шукала приємности, як і я.
— Бідна Марта Петрівна також страх піддавалась на лесть, і колиб тільки я захотів, то без сумніву переписала би цілий свій маєток на мене ще за свого життя. (Тільки я надто богато пю вина і балакаю). Надіюсь, ви не розсердитесь, коли я згадаю тепер, що такий самий ефект став показуватись і на Евдокії Романівній. Тільки я сам був глупий і нетерпеливий і цілу справу попсував. Евдокії Романівній кілька разів ще і передше (а оден раз якось особливо) страх не сподобався вираз очей моїх, вірите ви сему? Одним словом, в них чим раз сильнійше і необачнійше займався якийсь вогонь, котрий полохав її і став їй вкінці ненависний. Нічого розповідати подробиці, тільки ми розійшлися. Тут я знову зробив дурницю. Почав вельми по простацьки висмівати всі ті пропаґанди і навертання; Параня знову виступила на сцену, та і не вона сама. — Що там богато говорити? Почалась Содома. Ох, колиб ви бачили, Родіоне Романовичу, хоч раз в життю оченята вашої сестри так, як вони иноді уміють іскритись!
— Се нічого, що я тепер пяний і ось вже цілу лямпку вина випив, я правду говорю; впевняю вас, що сей погляд мені снився; шелесту одіння її я вже наконець не міг зносити. Дійсно, я думав, що дістану епілєпсію, ніколи не снилось мені, що можу дійти до такого божевільства. Одним словом, конче треба було помиритись, але се було вже неможливо і представте собі, що я тоді зробив. До якої степени запоморочення скажений гнів може довести чоловіка! Ніколи не предпринимайте нічого в гніві, Родіоне Романовичу. Числячи на теє, що Евдокія Романівна в дійсности таки убога,
